Особливості організації освітнього процесу в ЗДО
Оскільки спеціально організована діяльність залишаються важливою складовою організованого навчання дошкільників, вважаємо за необхідне рекомендувати педагогам закладів дошкільної освіти дотримуватися розроблених дошкільною дидактикою і перевірених науковими дослідженнями, багаторічною практикою, положенням про граничне навантаження дітей дошкільного віку.
Навчання у формі занять зазвичай проводиться з поступовим нарощуванням їх кількості та тривалості. Слід зауважити, що індивідуальні і підгрупові ігри-заняття проводять уже на першому і другому роках життя дітей.
Кількість і тривалість занять поступово, з дорослішанням дітей зростають:
Ø для дітей третього року життя — 1—2 заняття на день 10- 15хв.;
Ø для дітей четвертого і п’ятого року життя — 1—2 заняття на день відповідно по 15 — 20 і 20-25 хв.;
Ø у старшому дошкільному віці — 2 — 3 заняття впродовж 1 — 1,5 годин щодня, тобто і 25 — 30 хв. кожне;
Ø для шестирічок — тривалість заняття збільшується до 35 хв.
При цьому тривалість поточно заняття може бути дещо збільшена чи зменшена вихователем — залежно від коливань інтересу, бажань дітей складності завдань тощо. Розпочата на занятті навчально-пізнавальна діяльність дітей може мати продовження у повсякденному бутті, розгортатися далі у серії бесід, розмов з малюками, організованих і самостійних ігор, спостережень та в інших формах роботи.
Найбільш сприятливий час для, залучення малюків до організованих занять, з огляду на закономірності у зміні працездатності, активності дитячого організму, на особливості перебігу уваги, процесів пам’яті й мислення дітей тощо, — це період від 9-ї до 11-ї години ранку. З урахуванням конкретної ситуації окремі заняття можна переносити на другу половину дня або одразу планувати їх на цей період (скажімо одне з 2 — 3-х планових занять у старшій групі, щоб не перевантажувати ранкові години й не затримувати вихід дітей на дену прогулянку).
Аби надати організованій навчально-пізнавальній діяльності планового характеру та узгодити її із загальним розпорядком дня, варто розробити для різних вікових груп орієнтовний тижневий розподіл занять — перелік занять з різних змістових напрямів дошкільної освіти.
Орієнтовний тижневий розподіл занять
Ми навмисне уникаємо визначення «розклад занять», щоб ототожнювати організоване навчання дошкільників із регламентованим поурочним шкільним навчанням. На відміну від сталого і, в цілому, непорушного розкладу уроків у школі, розпорядок занять у дошкільному закладі має бути мобільним, динамічним, гнучким, таким, який можна оперативно змінити, відкоригувати безпосередньо у ході освітнього процесу, якщо того потребуватимуть конкретні обставини, непередбачені педагогом наперед під час укладання календарного плану.
Наприклад, можлива така ситуація: діти захопилися творчим розповіданням, і вихователь не став переривати цей «політ фантазії», дозволив малюкам повніше реалізувати їхню мовленнєву активність, а відтак затримався із закінченням мовленнєвого заняття. Тож абсолютно виправданим буде перенести наступне заняття, скажімо, з малювання на другу половину дня чи й на наступний день, зважаючи на пріоритети намічених освітніх завдань, інші заплановані форми роботи, аби не порушувати цілісність системи освітніх впливів.
Вихователю варто керуватися принципом: «План — не догма, а керівництво до дії». Тому не слід боятися відійти від нього, вдатися до педагогічного експромту заради повнішого задоволення інтересів, потреб вихованців і забезпечення повноцінного проживання ними сьогодення, насиченого яскравими враженнями та різноманітною діяльністю. Однак, і зловживати змінами також не слід, щоб не перетворити освітній процес на хаос. Слід пам’ятати: будь-яка ситуативна зміна освітнього процесу педагогом потребує його високої майстерності, і варіанти таких змін мають бути підготовлені заздалегідь. Тоді вони матимуть розвивальний, виховний і навчальний ефект.
З огляду на це можна зробити висновок: під час укладання розпорядку занять і розроблення календарних планів необхідно передбачати можливі «накладки» у часі, в інтересах та уподобаннях дітей і продумувати певні шляхи оперативного виходу з таких прогнозованих ситуацій.
Орієнтовний тижневий розподіл занять може носити тимчасовий характер, оскільки педагоги можуть апробовувати його і періодично вносити необхідні корективи, зміни до нього. Вважаємо за доцільне під час укладання орієнтовного розподілу занять на тиждень, як і раніше, дотримуватися вироблених дошкільною дидактикою правил, як-от:
Ø не планувати на початку і в кінці тижня занять, що потребують значних інтелектуальних зусиль і пов’язані з відчутними навантаженнями на дитячу увагу, пам’ять, мислення;
Ø не планувати на понеділок та п’ятницю максимально можливу кількість занять на день;
Ø плануючи послідовність занять протягом дня, враховувати раціональне чергування фізичних і психічних, статичних і динамічних навантажень, різних видів діяльності тощо.
Класифікація занять
Сьогодні зорієнтуватися у розмаїтті видів занять з дошкільниками — завдання не з простих, тому що методичні посібники, публікації у фаховій періодичній пресі іноді містять різні трактування розподілу занять на типи, види, при цьому, на жаль, не даючи ґрунтовних роз’яснень щодо критеріїв пропонованих класифікацій і чітких характеристик типів і видів занять, що згадуються у них. Ось чому при з’ясуванні питання про класифікацію занять у дошкільному закладі радимо спиратися на здобутки класичної вітчизняної педагогіки та розробки сучасних науковців. Зокрема, стануть у пригоді фахові поради знаних теоретиків дошкільної освіти Наталії Гавриш, Катерини Крутій, Тамари Поніманської, Світлани Якименко та ін.
Педагог має добре орієнтуватися у видах занять, у критеріях покладених в основу їх розподілу, щоб з максимальною доцільністю використовувати той вид заняття, який у повній мірі відповідав би поставленій меті, оптимально підбирати необхідні методи, прийоми засоби її реалізації.
Отже, нагадаємо основні види занять.
1. За змістовими напрямами освітньої роботи.
Найважливіший критерій розподілу занять — спрямованість їхнього змісту. Раніше заняття розподіляли за розділами програми. Традиційно це були заняття:
Ø з мовленнєвого розвитку;
Ø ознайомлення з елементами грамоти;
Ø ознайомлення з навколишнім світом та природою;
Ø формування елементарних математичних уявлень;
Ø образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація, конструювання);
Ø фізичної культури;
Ø музичного виховання тощо.
На такий розподіл занять можна спиратися і сьогодні, оскільки він співзвучний з тими складовими змісту освітньої роботи, які закладено Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, Базовою програмою, хоча і не означені у цих документах окремими структурними розділами. Враховуючи специфіку структурування змісту Базової програми, доречнішою була б така класифікація видів занять, у якій відбивалися б певні лінії розвитку. Наприклад, заняття з:
Ø фізичного розвитку (тобто фізична культура, валеологічнеї виховання);
Øпізнавального розвитку (ознайомлення з навколишнім світом, природою, формування елементарних математичних уявлень);
Ø мовленнєвого розвитку, зокрема з навчання елементів грамоти;
Ø художньо-естетичного розвитку (образотворча та музична діяльність) тощо.
Можливі й інші варіанти умовних назв занять.
У сучасній науково-методичній літературі розподіл занять на види з позиції спрямованості змісту трактується більш широко. Так доктор педагогічних наук Наталія Гавриш у своїй роботі «Сучасне заняття в дошкільному закладі» пропонує за цією ознакою розрізняти заняття як:
Ø односпрямовані або предметні — з однієї галузі знань в межах певного виду діяльності;
Ø різноспрямовані або міжпредметні — які поєднують у собі різні галузі знань і види діяльності.
У переважній більшості предметні (односпрямовані) заняття носять навчально-пізнавальний характер і дають змогу системно й послідовно формувати знання, уміння і навички з окремих сфер пізнання, у певних специфічних видах діяльності, які потім ляжуть в основу самостійної дитячої діяльності та життєвої компетентності, багато в чому визначаючи їхній зміст і рівень.
А от міжпредметні (різноспрямовані) заняття носять інтегрований або комплексний характер. Інтегроване заняття спрямоване на розкриття цілісності певної теми засобами різних видів діяльності, що і забезпечує взаємопроникнення елементів одного виду діяльності в інший та їх взаємозбагачення. Комплексне заняття спрямоване на всебічне розкриття певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють одна одну.
2. За дидактичними цілями.
За дидактичними цілями розрізняють такі види занять:
Ø на повідомлення нової інформації, формування нових знань і умінь;
Ø на закріплення знань і раніше отриманих умінь, систематизацію накопиченого досвіду;
Ø змішані — заняття, що поєднують повідомлення нових знань, формування нових умінь із повторенням, закріпленням, систематизацією і застосуванням набутих знань, умінь, навичок. Тут ідеться про комплексну реалізацію саме дидактичних цілей, зумовлених певним етапом навчання: первинне ознайомлення з програмовим матеріалом чи його поглиблене вивчення; закріплення, розширення, уточнення, систематизація та узагальнення знань, автоматизація навичок. Саме такого комплексного підходу до визначення дидактичних цілей потребують, наприклад, заняття з фізичної культури та музичного виховання, на яких планується подача нового та вже знайомого дітям програмового матеріалу у співвідношенні приблизно один до трьох, один до чотирьох. Подібна комплексна реалізація дидактичних цілей може передбачатися й на інших предметних (односпря-мованих) заняттях. Цей вид занять слід відрізняти від комплексного за змістовою спрямованістю;
Ø підсумково-контрольні заняття, які можна проводити періодично в кінці певного часового періоду (кварталу, півріччя, року) або в кінці вивчення з малюками певної теми (при тематичному підході до планування й реалізації програмового змісту). їхня мета — оцінка розвивально-виховного ефекту організованого навчання, визначення проявів компетентності дітей у тих чи тих видах діяльності і сферах пізнання, про які свідчить наявність продемонстрованих дітьми інтересів, ставлень, базових особистісних якостей, знань, умінь, навичок.
Останнім часом значення підсумково-контрольних занять дещо нівелюється, недооцінюється. Вони почали втрачати популярність через домінування на них атмосфери перевірки, екзаменування, тестових вправ, які заважають дітям максимально самовиявлятися, почуватися і діяти природно. Щоб ці заняття досягали своєї дидактичної мети, вихователі мають зробити їх цікавими для дітей за змістом і формою. Сучасна дидактика пропонує проводити підсумково-контрольні заняття з опорою на діяльнісний підхід, використовуючи широкий арсенал практичних методів, ігрових прийомів у ситуаціях сюрпризності, пошуку, вибору, експериментування. Їх можна проводити у формі ігор, вікторин, конкурсів, турнірів тощо, які дають змогу дітям продемонструвати свої здобутки в розвитку і навчанні у процесі змістовної зайнятості, партнерської взаємодії й невимупи ного спілкування.
Хочеться застерегти педагогів від перетворення підсумкових занять на шоу, коли форма підбиття підсумків організованого навчання не стільки засвідчує індивідуальні досягнення і дає простір для проявів інтелектуальної, пізнавальної, рухової, мовленнєвої активності дітей, скільки носить показово-розважальний характер та проводиться за складеним заздалегідь сценарієм після серії репетицій.
Заняття різних видів за змістовою спрямованістю та дидактичними цілями можна, у свою чергу, організовувати з різною кількістю вихованців певної групи дошкільного закладу. Отже, спосіб організації дітей є ще одним критерієм для визначення видів занять.
3. За способом організації дітей
За способом організації дітей заняття бувають:
Ø фронтальні (загально-групові), що проводяться одразу з усією групою дітей;
Ø підгрупові (в окремих методичних джерелах їх називають груповими), для яких організують по 8—15 дітей, розділяючи групу на дві підгрупи. Підгрупи слід формувати, орієнтуючись на інтереси, ситуативні бажання, здібності, іншіі суб’єктивні й об’єктивні чинники;
Ø індивідуально-підгрупові (або індивідуально-групові), на яких об’єднують по 4 —8 дітей, чим забезпечують можливість здійснення диференційованого й індивідуального підходів;
Ø індивідуальні, які проводяться і з окремими дітьми, і з маленькими підгрупами по 2 — 4 осіб, якщо ці діти потребують індивідуальної навчально-розвивальної роботи однакової чи подібної спрямованості.
За рекомендаціями доктора психологічних наук Віри Кузьменко, індивідуальних занять з різних змістових напрямів потребують:
Ø діти раннього віку;
Ø новачки у групах в період адаптації;
Ø діти після довготривалої відсутності в дитячому садку;
Ø ті, хто відрізняється низькою працездатністю чи уповільненим сприйманням;
Ø мають вади психічного чи фізичного розвитку;
Ø педагогічно занедбані діти.
На нашу думку, з обдарованими дітьми також слід проводити індивідуальні заняття, адже часто їхній потенціал педагоги просто використовують для показових виступів і звітів, а працюють над його розвитком недостатньо.
4. За специфікою поєднання і використання методів, прийомів, засобів навчання
Аналізуючи матеріали з досвіду роботи окремих дошкільних закладів і педагогів, наукові публікації останніх десятиліть, можна простежити тенденцію до виокремлення таких видів занять, які не підпадають під наведену вище класифікацію. Їх розробники беруть за основу характеристики того чи того виду діяльності або іншу ознаку, яка відбиває окремі акценти у застосуванні методів, прийомів засобів розвитку і навчання залежно від змістової та цільової спрямованості занять.
Так, за специфікою поєднання і використання методів, прийомів, засобів навчання можна виділити такі види занять:
Ø комбіновані;
Ø ігрові;
Ø сюжетно-ігрові;
Ø домінантні.
Для проведення комбінованого заняття застосовують певну комбінацію наочних, словесних, практичних методів і прийомів, різних засобів навчання — вправ, ігор, предметно-іграшкової, ілюстративної наочності, літературних, музичних творів тощо — залежно від віку вихованців, поставлених дидактичних, розвивальних, виховних цілей, змістового наповнення конкретного заняття із конкретною групою/підгрупою дітей. Такий характер можуть мати заняття з будь-якої лінії розвитку.
На ігрових заняттях весь комплекс освітніх завдань розв’язують за допомогою спеціально підібраних ігор (дидактичних, рухливих, елементів ігор-театралізацій, конструксторсько-будівельних тощо) чи ігрових вправ, які можуть бути об’єднані спільною темою чи сюжетною лінією. Послідовність ігор визначається їхнім змістом та певними методичними закономірностями побудови того чи того заняття з пізнавального, фізичного, мовленнєвого, соціально-морального розвитку тощо.
А от сюжетно-ігрові (сюжетні) заняття відрізняються від інших насиченістю ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами, імітаціями та іншими ігровими прийомами подачі, закріплення, узагальнення програмового матеріалу. При цьому всі заплановані види роботи з дітьми підпорядковуються єдиному сюжету. В основу сюжету можуть бути покладені улюблені літературні твори, дитячі кіно- і мультфільми, реальні й вигадані ситуації дитячого буття. Дуже цікаво проходять такі заняття з фізичного, художньо-естетичного, пізнавального, мовленнєвого розвитку тощо.
Домінантне заняття будують на основі комбінованого або змішаного, коли вихователь приділяє більшу увагу якомусь питанню, проблемі, розділу, тобто робить акцент тільки на одному виді діяльності з дітьми (цей вид домінує). Інші види діяльності виступають як допоміжні. Домінанта — з італійської, буквально «панівний», тобто домінуюча ідея, головна ознака чого-небудь. На таких заняттях можуть домінувати також певні засоби розвитку, навчання і виховання. Домінантні заняття можуть мати і свій сюжет.
Домінантним можна вважати, скажімо, таке музичне заняття, де переважає слухання музики, або таке мовленнєве заняття, на якому домінуючим завданням є розвиток зв’язного мовлення, а супутніми — лексичні й граматичні завдання. Деякі пізнавальні заняття можна проводити з домінуючим застосуванням дидактичних матеріалів (домінуючий засіб) чи домінуванням методу експериментування, спостереження тощо. Як бачимо, різновидів домінантних занять існує багато. Справа — у бажанні педагога креативно застосувати свій теоретичний, методичний і практичний потенціал, аби щоразу дивувати своїх вихованців навчанням: нестандартним — з точки зору дорослого і просто цікавим, захоплюючим — з позицій дитини.
Різноманітність видів занять з дошкільниками дає змогу постійно урізноманітнювати проведення цієї форми організованого навчання, а отже, зробити систему занять різноплановою, не шаблонізованою, відмінною від шкільних уроків — такою, яка відповідала б:
Ø складу певної групи;
Ø конкретному віку дітей;
Ø їх індивідуальним уподобанням і можливостям;
Ø предметному, природному й соціальному середовищу створеному у дошкільному закладі;
Ø пріоритетним завданням освітньої роботи з дітьми.
Таку систему можна гнучко пристосовувати і узгоджувати з іншими видами і формами організованої та самостійної дитячої діяльності. Перехід системи освіти від знаннєвої парадигми до діяльнісної потребує зміни професійної позиції педагога під час організації занять, а саме — змінити пряме передавання (трансляцію) знань дорослим та репродукцію їх дітьми на організацію пізнавальної діяльності дітей, розвиток їхньої пізнавальної активності, підвищення розумової працездатності. Крім того, організовуючи заняття, слід забезпечити пріоритетність принципу активності, який розширює ступені свободи дошкільника, актуалізує необхідність співвіднесення педагогом змісту і форми подання нової інформації з життєвим досвідом, суб’єктивною позицією дитини.
Вважаємо, що такі сучасні заняття цілком відповідають концептуальним засадам організації життєдіяльності дошкільників і сприяють цілісному і збалансованому розвитку, проголошеному Базовою програмою.