20.05.2021

            ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

«Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно», – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

  ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б’ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що «всі так роблять», або «він заслуговує на це». Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як «хлопчики завжди будуть хлопчиками» або «глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства».

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

             Пам’ятайте, що ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

 

15/04/2021

Поради батькам майбутніх першокласників

01.04.2021 

Поради психолога батькам

 

23/03/2021

Вербальне насилля над дітьми

Уявіть себе дитиною, якій погрожують або на яку кричать через незначну помилку. Що б ви відчували в такій ситуації? Сором? Приниження? Страх припуститися помилки ще раз і бути за це покараним? Можливо, ви б відчували, що вас не люблять?

Вербальне насильство, або усні образи, – одна з найпоширеніших форм насильства над дітьми. І батьки часто ігнорують це, видаючи вербальне насильство за «дисциплінування» або «суворі прояви любові». Розгляньмо наслідки, до яких може призвести вербальне насильство в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Короткостроковий ефект вербального насильства над дітьми

Шкода, спричинена вербальним насильством, не помітна зовні, але чинить значний вплив на психіку людини. Дітям буває складно подолати ці наслідки. Які ж короткострокові ефекти вербального насильства?

  1. Звичайна або хронічна депресія

Якщо ви кричите на дитину або ображаєте її, це може призвести до таких негативних наслідків:

у дитини може розвинутися комплекс неповноцінності, вона може стати замкнутою;

такий стан здатен перейти в хронічну форму, якщо вербальне насильство трапляється часто й упродовж тривалого часу.

  1. Погіршення фізичного й розумового розвитку

Коли в дитини послаблюється впевненість у собі, то погіршуються її розумові і фізичні показники:

якщо батьки говорять дитині: «Я знаю: ти переможеш у змаганні», це допомагає їй бути впевненою незалежно від результату змагань;

і навпаки, якщо батьки говорять дитині: «Маєш погану витривалість», та нервуватиме через те, що їй пророкують поганий результат. За таких умов не виключена висока ймовірність того, що дитина програє, підтверджуючи передбачення батьків.

  1. Формування комплексу неповноцінності

Коли на дитину постійно кричать, вона починає вірити, що з нею щось не так:

у неї формується комплекс неповноцінності, вона відчуває, що її однолітки перевершують її в усьому;

коли вона починає відчувати, що вона в чомусь гірша за однолітків, це змушує її саму вдаватися до насильства.

Довгостроковий ефект вербального насильства

Діти, які тривалий час схильні до вербального насильства, страждають від хронічних фізичних і психічних розладів. Розгляньмо найпоширеніші з них.

  1. Проблеми зі здоров’ям

Депресія призводить до «ланцюга заміщень», при якому дитина стає схильною до переїдання або, навпаки, втрачає апетит. Це впливає на ріст і розвиток її організму: кісток, м’язів та життєво важливих органів. Таким чином, із часом дитина стає дедалі слабшою.

  1. Невпевненість у собі

Самооцінка та впевненість у собі мають важливе значення для вдалої кар’єри та успішного особистого життя. Низька самооцінка та невпевненість у собі можуть призвести до розчарування й депресії.

  1. Почуття безнадійності

У дітей, які часто піддаються словесним образам, не формується позитивний погляд на життя. Вони не впевнені в собі, що може викликати в них проблеми в майбутньому.

  1. Схильність до залежностей

Наявність життєвих цілей часто утримує нас від вживання алкоголю й наркотиків. Простіше кажучи, голодна людина шукатиме їжу, а та, котра відчуває депресію, – речовини, що викликають звикання й утримують її подалі від реальності.

  1. Асоціальна поведінка

Очевидно, найгіршим наслідком вербального насильства є те, що діти, які його зазнали, виростають психічно травмованими дорослими. Дослідження показали, що багато злочинців у дитинстві піддавалися вербальному насильству, і в них простежується тісний зв’язок між дитячою психічною травмою та схильністю до злочинів.

Емоційне й вербальне насильство

Іноді словесні образи також можуть бути проявами емоційного насильства. Часто емоційне насильство проявляється в жорстокому поводженні або нехтуванні дитиною. Емоційне насильство можуть виявляти батьки або близькі. Емоційне насильство серйозно шкодить когнітивному, емоційному, соціальному та психологічному розвитку дитини. Іноді батьки виявляють емоційне насильство, навіть усвідомлюючи наслідки своєї поведінки. Однак здебільшого вони не усвідомлюють загрози для дитини унаслідок своїх дій.

Розгляньмо деякі дії батьків – прояви емоційного насильства:

  1. Ігнорування дитини

можливо, ви проводите недостатньо часу з дитиною, і тому вона почувається самотньою;

ви фізично перебуваєте поруч із дитиною, але при цьому не звертаєте на неї жодної уваги. Від цього вона теж може відчувати самотність;

дитина може думати, що ви її ігноруєте, якщо уникаєте зорового контакту з нею під час розмови або не звертаєтеся до неї по імені.

  1. Ігнорування потреб дитини

ігнорування потреб дитини може виявлятися в простих діях, наприклад, висміюванні її в присутності інших людей. Для вас це дрібниця, але для дитини може мати серйозні довгострокові наслідки;

ви можете ігнорувати фізичні потреби дитини, відмовляючись обіймати й торкатися її. Крім того, ви можете ігнорувати її основні потреби й бажання.

  1. Ізоляція дитини

ізоляція дитини означає, що батьки регулярно забороняють їй спілкуватися з друзями й однолітками. Також сюди належать ситуації, коли дитині не дозволяють спілкуватися з кимось із членів сім’ї або родичами;

ізоляція дитини також включає випадки, коли їй обмежують свободу пересування як різновид покарання (наприклад, забороняють гуляти на вулиці або виходити зі своєї кімнати). Багато батьків карають дітей, обмежуючи їх пересування, проте, якщо це відбувається занадто часто, то переростає в емоційне насильство.

  1. Експлуатація дитини

батьки можуть проявляти емоційне насильство над дитиною й маніпулювати нею, коли спонукають її брати участь в аморальних або протизаконних діях;

у деяких випадках дитину можуть спонукати до таких дій сторонні люди без відома батьків;

експлуатація дитини може включати випадки маніпуляції з боку батьків, що призводять до асоціальної поведінки дитини. Батьки можуть змушувати дитину брехати, красти тощо.

  1. Словесні образи й вербальне насильство

словесні образи також можуть чинити сильний і тривалий вплив на психіку дитини;

вербальне насильство включає глузування, спроби присоромити дитину, приниження тощо. Також сюди належать ситуації, коли дитині хтось погрожує.

  1. Залякування дитини

батьки або близькі родичі можуть залякувати дитину, щоб змусити її підкоритися. Це одна із форм емоційного насильства;

батьки можуть різними способами залякувати дитину. Це може бути дія, яка ставить дитину в незручне або небезпечне становище. У неї можуть забрати улюблену іграшку, забороняти контактувати з домашнім улюбленцем або навіть рідним братом, поки вона не підкориться;

дитина може відчувати страх, коли батьки ставлять перед нею нереальні очікування. Дитина побоюється покарання, оскільки, на її думку, не відповідає цим очікуванням.

Факти про емоційне насильство над дітьми

Ось декілька вражаючих фактів про емоційне насильство над дітьми:

майже 90 % дитячих смертей трапляється в результаті підбурювання з боку батьків або близьких родичів;

діти, які зазнали емоційного насильства, мають на 25 % вищий порівняно з однолітками ризик розвитку фізичних і психічних розладів.

Любіть своїх дітей!!!

Правила безпечного інтернету

поради психолога 

 

 

 

До уваги батьків!
Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми

Усі діти різні. У світі годі знайти дві абсолютно однакові дитини. Навіть близнюки, котрі мають однакову зовнішність, відрізняються характерами. Кожна дитина має унікальні особливості, тому некоректно порівнювати її з іншими дітьми.

У сучасному розвиненому світі люди все ще не припиняють порівнювати себе з іншими людьми – за зовнішнім виглядом, рівнем освіти, успіхами на роботі, станом здоров’ям тощо. Коли порівняння стосується дітей, можна подумати, що їх оцінюють лише за діяльністю, не помічаючи в них живих людей. Досить часто можна почути фрази: «Чим займається ваша дитина?», «Що в неї добре виходить?» тощо. Дітей оцінюють так, ніби купують мобільний телефон або автомобіль. Батьки звикли так робити, бо порівняння – це частина людської природи.

Дорослі звикли порівнювати своїх дітей не тільки з чужими, а й із близькими родичами – двоюрідними братами, сестрами тощо. Від батьків часто можна почути розмови про те, хто з дітей вищий, у кого який колір волосся… Але якщо вашу дитину порівнюють з іншою дитиною, це не повинно вплинути на ваш підхід до виховання.

Що відбувається, коли ви порівнюєте дитину з однолітками?

Порівняння негативно позначається на зростанні й розвитку дитини. Негативний ефект від порівнянь відчувають і батьки. Вони починають думати: «Ми погані батьки», «Ми недостатньо робимо для своєї дитини» тощо.

недовіра в таких ситуаціях призводить до того, що батьки починають виховувати дітей за допомогою умовлянь;
невпевненість у собі, яку відчувають батьки в таких ситуаціях, знижує їхню самооцінку. Згодом це передається й дітям;
порівняння спричиняє погіршення взаємин між батьками й дитиною;
дитина росте в негативному середовищі, яке перешкоджає її розвитку.
Як уникнути порівнянь?

Завжди нагадуйте собі, що порівняння неминуче. Спілкуючись з іншими батьками, ви мимоволі порівнюватимете свою дитину з чужими дітьми. Але ви у змозі тримати дитину подалі від такого середовища й намагатися самим рідше вдаватися до порівнянь.
Порівняння й конкуренція – це певний спосіб життя. Не дозволяйте порівнянням міняти ваші звички й способи взаємин із дитиною.
Зосередьтеся на тому, чого ви вже досягли, що у вас добре виходить. Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте таку дитину.
У кожної людини є певні слабкості. Не переймайтеся із цього приводу. Не варто зосереджуватися на недоліках, краще подумайте, які сильні сторони властиві вам і вашій дитині.
Пишайтеся своєю дитиною. Радійте кожному моменту, який ви проводите разом.
Ми чудово знаємо, що ніхто не досконалий. Але іноді усвідомлення власної недосконалості змушує нас засмучуватися. Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою у всьому. Але якщо у вас або вашої дитини щось виходить не досить довершено, – не біда. Учіться бути щасливими за будь-яких обставин і навчіть цього дитину. Намагайтеся вдосконалюватися в ролі батьків і краще розуміти свою дитину.

Усі батьки дотримуються власного стилю виховання. Тому немає сенсу порівнювати себе з іншими батьками. Навчитися виховувати дитину можна тільки на власному досвіді. А відтак радимо сприймати цей процес як подорож, а не змагання. Вам завжди буде замало того, що ви маєте, і ви завжди прагнутимете чогось більшого. Порівняння – це нескінченний процес, тому зберігайте позитивний настрій. Зрозумійте, що дитині цілком достатньо того, що вона вже має. Радійте цьому – і рано чи пізно ви навчитеся жити без порівнянь.

 

На допомогу тим, хто живе в сім’ї та виховує дітей

Жорстоке поводження з дітьми

Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою цієї сім’ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насильство в сім’ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім’ях віруючих. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити нинішньою економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.

Насильство в усіх його проявах існує в суспільстві ще з прадавніх часів. Якщо поспостерігати за історією людства на нашій планеті, то на жаль, вона нагадувала б панораму розвитку та ескалації насильства і несправедливості.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми. Адже стан, який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.

            Витоки насильства в сім’ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім’ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім’ї, особливо над дітьми.

Насильство в сім’ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім»і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем.

Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та/або емоційної образи.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з’ясувати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об’єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як же захистити дитину?

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім’ї? Хто повинен зупинити цикл знущань?

Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

  1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім’ї.
  2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.
  3. Якщо наявні насильницькі стосунки — спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

Виховання в умовах насильства в сім’ї дає нові покоління діячів — викладачів, керівників, депутатів та працівників різних установ, — схильних до нього у різноманітних сферах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомлення людиною своїх прав.

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Наслідки домашнього насильства для дітей

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.

Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

  у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

  за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

  за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

  за місцем та оточенням: вдома — з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей — жертв насильства -з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Класифікація типів жорстокого поводження з дітьми

Існують наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми:

  • фізичне насильство:
    • жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття, штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.;
    • дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї: батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей; “погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої” дитини;
    • дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;
  • сексуальне насильство:
    • гвалтування;
    • нав‘язування сексуальних стосунків;
    • сексуальні дотики/поцілунки;
    • інцест (кровозмішення);
    • показ порнографії;
    • залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.
  • використання привілеїв дорослих:
    • поводження з дітьми як з рабами чи слугами;
    • покарання, поводження, як з підлеглими;
    • поводження як зі своєю власністю;
    • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
  • залякування:
    • використовування свого росту, розмірів та сили;
    • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
    • крики, стресогенна поведінка;
    • жорстокість щодо інших істот;
  • погрози:
    • кинути дитину;
    • самогубства;
    • заподіяти фізичної шкоди;
    • заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам…;
    • розлюбити дитину;
    • силами зла, що покарають дитину та ін.;
  • використання громадських установ:
    • загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
  • ізоляція:
    • контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;
    • контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;
    • контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету;
    • закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі…;
    • обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;
  • емоційне насильство:
    • приниження;
    • використання скарг;
    • використання дітей в якості довірених осіб;
    • крики;
    • непослідовність;
    • присоромлення дитини;
    • використання дітей у конфліктах між батьками;
    • “торгівельна” поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
  • економічне насильство:
    • незадоволення основних потреб дитини;
    • відмова чи зволікання у виплаті аліментів;
    • занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям;
    • повна відмова дитині в грошах;
    • контролювання дитини за допомогою грошей;
    • протрачання сімейних грошей;
    • відмова дитині у підтримці;
    • використовування дитини як засобу торгу при розлученні;
    • нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;
    • примушування дитини важко працювати.

 

Адаптація дитини до умов дитячого садка


День психічного здоров’я

       10-го жовтня відзначається Всесвітній день психічного здоров’я. Ця дата входить до переліку міжнародних днів, що відзначаються ООН.
   Багато хто вважає, що психічне здоров‘я – це відсутність психічних захворювань. Насправді, це загальне благополуччя, на тлі якого людина здатна реалізовувати свій потенціал та справлятися з щоденним стресом. Міжнародний стандарт психічного здоров’я людини включає 10 ознак: інтелект; цілеспрямованість; гнучкість; логічність мислення; моральність; соціальна поведінка; особливості харчування; емоційність; ставлення до свого здоров’я.
    Психічне здоров’я має першочергове значення для особистого благополуччя, підтримки здорових сімейних відносин і здатності кожної окремої людини зробити внесок в життя суспільства. Адже, фізичне здоров’я неможливе без психічного здоров’я.

 

Основні поради щодо збереження психічного здоров’я

   Психічне здоров’я – це, насамперед, відсутність будь-яких відхилень і психічних захворювань. Але часом навіть цілком здорова людина перебуває в нестійкому стані і має проблеми в емоційній і психологічній сферах. І тому більш точне визначення аналізованого поняття – це соціальне і психологічне благополуччя, яке дозволяє жити повноцінним життям: реалізовувати себе і розкривати свій потенціал, продуктивно працювати, відчувати задоволення, вносити певний вклад у суспільне життя. 

   Ніхто не застрахований від нещасних випадків, різних втрат, складних ситуацій. Але потрібно не обмежуватися переживаннями, не зосереджуватися на них, не поступатися депресії, а діяти, шукати вихід, пробувати дедалі новіші варіанти.

  1. Не піддавайтесь емоціям, але й не пригнічуйте їх, налагоджуйте повноцінні відносини з людьми.
  2. Емоції — це такі явища, що охоплюють наше тіло, розум й енергію. Тут важливо розрядити акумульовані почуття.
  3. Зосереджуйтеся, якщо хочете з’ясувати сутність проблеми.
  4. Помітивши негативні емоції інших людей, виявіть свої навички активного слухання, підтримайте прагнення інших людей виробити вищу самооцінку, відчуйте свою значущість та індивідуальність.
  5. Ніколи не уникайте персональної відповідальності.
  6. Власну думку не лише виробляйте, а й висловлюйте.
  7. Прагніть самостійно вирішувати всі питання, що стосуються вашого життя.
  8. Не бійтеся помилок — просто визнавайте їх та своєчасно виправляйте.
  9. Не зловживайте кавою, алкоголем.
  10. Постійно зосереджуйтеся на світлих та радісних сторонах життя та подіях — це збереже здоров’я та сприятиме досягненню успіху.

Пам’ятайте, що міцне психічне здоров’я – це запорука повноцінного і щасливого життя!

 

                                                                 БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ І СВОЇХ ДІТЕЙ!
                                                                       З повагою, практичний психолог Білоусова О.В.

 

КАРАНТИН: поради практичного психолога

            Новий вірус вже зафіксовано і в Україні. Найбільше занепокоєння мають батьки, які хочуть уберегти свою дитину від цієї небезпеки.

            Ще декілька днів по тому діти були дуже раді канікулам та знаходженню вдома. За час, коли вони знаходяться поряд з дорослими, вони чують багато різних версій (гнітючих, негативних тощо) про те, що зараз відбувається у нас та по всьому світі. Діти реагують на цю інформацію, навіть якщо це зовнішньо ніяк не проявляється. Їх психіка «заражається» тривогою. І якщо з цим нічого не робити,то через декілька місяців (а може і раніше) вона почне проявлятися у різних формах: у порушенні сну, харчування, проявах незвичних страхів, змінах у поведінці тощо.

            Дорослим зараз не легко, всі знаходяться в деякому «зміненому» стані, коли необхідно оперативно  підлаштовуватись та адаптуватись до нових умов. Але ж Вам  необхідно пам’ятати, що для дітей в цих умовах життя  Ви  є взірцем авторитету та сильної фігури батьків, котрі допоможуть  впоратися з тривогою.

ТО ЩО Ж РОБИТИ ДОРОСЛИМ?

  • визнати свій страх (навіть якщо ви не боїтесь зараження, вас можуть налякати в оточенні);
  • приймати (не заперечувати) страх дитини: «Ти боїшся?; боятися – це нормально», «Страх допомагає бути обережним»;
  • казати, що спільно можна впоратися з будь-якими складнощами;
  • не робити тему пандемії головною у колі сім’ї;
  • зменшити інформаційне занурення дитини у новини (при дитині не варто переглядати новини по всім каналам, емоційно обговорювати вжиті заходи в країні тощо);
  • збільшити знання про вірус та про запобіжні заходи;
  • інструктувати дитину, на випадок якщо з батьками щось трапиться і він не в змозі самостійно викликати швидку допомогу (на який номер телефонувати, яку адресу назвати, які данні про батьків дати, як описати стан батьків тощо). На цю тему можна написати (намалювати) пам’ятку для дитини і покласти на видному місці;
  • якщо дитини знаходиться поряд з людиною яка дуже панікує, то необхідно їй пояснити, що є такий тип людей, котрі не можуть впоратись зі своїми страхами. І ці люди не погані і не хороші;
  • нехай дитина багато грає; грайте і ви з нею;
  • разом з дитиною (краще на ніч) вигадуйте різні історії, казки, де в кінці перемагає добро, позитивне мислення.

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА ВІРТЕ У КРАЩЕ!!!

Будьте здорові Ви та Ваші діти!!!

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ

щодо розвитку адаптативних вмінь і стратегій та зниження  ризику професійного вигоряння

  • Насамперед – учіться планувати. (Пам’ятайте! Дезорганізація може призвести до стресу).
  • Визнайте й прийміть обмеження. (Багато з нас ставлять перед собою абсолютно недосяжні завдання. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності).
  • Розважайтесь. (Іноді необхідно втекти від життєвих проблем. Знайдіть захопливе й приємне заняття).
  • Учіться терпіти й прощати. (Нетерпимість до інших призведе до гніву. Спробуйте зрозуміти, як почуваються інші люди, це допоможе вам прийняти їх).
  • Будьте позитивною особистістю. (Не критикуйте й учіться хвалити інших. Зосередьтеся на позитивних рисах людей).
  • Уникайте нездорової конкуренції. (В житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох сферах життя створює напруження й тривогу, робить людину агресивною).
  • Якщо у вас проявилися негативні емоції (Ви зазнали невдачі, не змогли згуртувати дітей  на занятті, посварилися — ви починаєте себе картати, нібито могло б і не бути, якщо б…. Відповідно, у вас виникають негативні емоції до себе. Зміна емоцій—це нормально для психіки людини. Але інколи негативні емоції стають застійними, ось тоді вони й позначаються на здоров’ї людини.
  • Застійні емоції нагадують заїжджену платівку: звучить завжди одна і та сама музика, яка стомлює, дратує, відвертає увагу від усього іншого, і зняти її чомусь нелегко.

 

Попередження насильства в сім’ї

Діти, що живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень стресу, явні істеричні та/або депресивні симптоми. Вони часто пропускають шкільні заняття (в тому числі через нездужання). Такі діти та підлітки відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінквентною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів, втеч із дому).

Найтиповішими наслідками насильства в сім’ї стають такі поведінкові прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки, конфлікти з оточенням, низка шкільна успішність, пропуски уроків без поважних причин, незвичайна замкнутість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність, переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).

Сімейні лікарі повинні бути інформовані про проблему психологічного і фізичного насильства в сім’ї, виявляти таких осіб і надавати необхідну медико-психологічну допомогу.

Перевірте себе, чи відчували ви щось з нижче перерахованого?

  •  дитячі психологічні травми: розлучення батьків, приниження в школі, сексуальне розбещення (насильство), психологічне насильство з боку родичів;
  • втрата близьких людей;
  • конфлікти в родині (з чоловіком / дружиною, батьками, дітьми) і в суспільстві (на роботі, в інших колективах);
  • самотність (відсутність партнерських відносин), складності в побудові відносин з протилежною статтю;
  • образа (коли людина роками не може пробачити і продовжує думати про це і, що найголовніше, — витрачає на це енергію).

Якщо, хоча б на одне з питань ви відповіли «так», і при цьому, ви виявляєте в собі щось з наступних симптомів:

1. Тривожність (постійні, іноді, нав’язливі думки день у день про одне й те ж).

2. Почуття невизначеності (складно прийняти рішення, неможливо зрозуміти, куди рухатися і хто ви в цьому житті).

3. «Безпричинно» поганий настрій, сприйняття подій в негативному світлі.

4. Часті хвороби «незрозумілого характеру, погане самопочуття, постійна втома …

У таких випадках найкраще може допомогти лікар-психолог, психіатр, психотерапевт, до якого варто направити пацієнта, пояснивши йому, що саме цей фахівець найкраще зможе допомогти у вирішенні проблемних питань його особистого життя і здоров’я.

Для попередження насилля в сім’ї необхідно регулярно проводити бесіди, які б мали змогу виховати у майбутніх батьків почуття поваги до людей різного віку, в тому числі й маленьких дітей. Таким чином, це забезпечить зменшення домашнього насильства у майбутньому і його повне викорінення.

Ефективними шляхами подолання насильства в сім’ї є досягнення рівності жінок і чоловіків та подолання гендерних стереотипів.

Дітей необхідно виховувати в дусі усвідомлення їх власної гідності, особливо дівчат. Другий важливий фактор – гласність. Необхідна повнота інформації, щоб люди знали суть терміну «насильство в сім’ї» і успішно йому протидіяли.